ПРАВДОЛЮ́БЕЦЬ

ПРАВДОЛЮ́БЕЦЬ, бця, ч. Те саме, що правдолю́б. Там [у Москві] правдолюбця Толстого сліди І Грибоєдова сміх невгасимий (Рильський, II, 1960, 177). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 500.