ПРАВДОЛЮ́Б

ПРАВДОЛЮ́Б, а, ч. Той, хто любить правду, бореться за неї, шукає справедливості. Та був один між тими мудрецями, Знавець душі, великий правдолюб, Розумний, невсипущий, — звавсь Зірек (Крим., Вибр., 1965, 165); Але на дорогах війни, переораних траншеями й окопами, в жорстоких і цинічних буднях війни фронтовики не розхлюпали трепетної ніжності, полишившись гуманістами і правдолюбами (Літ. Укр., 20.V 1971, 4). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 500.