БРЯ́ЗКАННЯ

БРЯ́ЗКАННЯ, я, с. Дія за знач. бря́зкати і звуки, утворювані цією дією. Вже не чути глухого брязкання від кайданів (Вовчок, І, 1955, 364); В’їдливе брязкання острог помітно наближалось (Епік, Тв., 1958, 38); Страшне брязкання на чотирьох фортеп’янах розбило його нерви так, що він не міг витримати і вибіг із свого покою (Фр., VII, 1951, 241). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 243.