БРЯ́ЗКАЛЬЦЕ

БРЯ́ЗКАЛЬЦЕ, я, с. Зменш. до бря́зкало 1, 2. Скрізь будуть [на зброї] брязкальця, дзвінки (Котл., І, 1952, 208); Прикрасив жандарм мої руки добре припасованими залізними обручками, що були злучені залізними брязкальцями (Фр., III, 1950, 233); Бубон забубнив, забряжчав брязкальцями (Головко, І, 1957, 207); Треба тільки завжди розрізняти органічно виниклі, потрібні неологізми від неологізмів-брязкалець, виграшок, цяцьок (Рильський, III, 1956, 75). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 243.