МЕ́РГЕЛЬ

МЕ́РГЕЛЬ, ю, ч. Осадочна гірська порода, що складається з глини і вапняку. У тому разі, коли вапняк має значну домішку глини, його називають мергелем (Курс заг. геол., 1947, 56); В Криму є великі поклади високоякісних мергелів, на базі яких доцільно спорудити цементний завод (Рад. Укр., 20.І 1959, 2). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 674.