ГАЛЯ́РА
ГАЛЯ́РА, и, ж., діал. Човен. Сама Настя один раз бачила, як перед вечором він за городом лазив по куп’ї й виводив галяру до себе в берег (Ле, Вибр., 1939, 76).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 22.
Смотреть больше слов в «Словнику української мови в 11 томах»
ГА́ЛЯЧИЙ →← ГАЛЯ́ВКА