БЕЗПЕРЕМІ́ННО

БЕЗПЕРЕМІ́ННО. 1. заст. Присл. до безперемі́нний. Він безперемінно був маршалом, а маршал був тоді не те, що тепер предводитель (Мирний, IV, 1955, 221). 2. присл., діал. Обов’язково, неодмінно. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 138.