ЗЛЮ́ЧЕ
ЗЛЮ́ЧЕ, розм. Присл. до злю́чий. — Хто ж її [землю] їм наділяв, як вони своєю кров’ю та кістками її добували? — злюче увернув Пищимуха (Мирний, IV, 1955, 365).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 607.
Смотреть больше слов в «Словнику української мови в 11 томах»
ЗЛЮ́ЧИЙ →← ЗЛЮТУВА́ТИСЯ1