АТ

АТ, виг. Уживається для вираження незадоволення, досади. — Та ну-бо розкажи!— Ат, одчепись! (Сл. Гр.); Цілий вік мати на меті обережність і так вклепатися? А т! (Коцюб., І, 1955, 168); — Грицю, а справді, чому ви цілий вечір отакий сумний? — Ат! Не будемо за це, — скипів Грицько (Головко, II, 1957, 562). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 69.