РОЗЧУ́ХРАНИЙ

РОЗЧУ́ХРАНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до розчухра́ти. 2. у знач. прикм., розм. Розкуйовджений, сплутаний і т. ін. (про волосся). Волочилися [Гава та Вовкун], мов неприкаяні, голі, брудні, нужденні, з позапада-ними [позападалими] лицями, розчухраним.. волоссям (Фр., III, 1950, 46); // З розкуйовдженим, сплутаним і т. ін. волоссям. Розчухраний, з піною на устах, задиханий, з переляканими очима, він міг вже самим своїм виглядом нагнати страху (Вільде, Пов. і опов., 1949, 92). 3. у знач. прикм., перен., розм. Розбитий, розтрощений. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 864.