ВІТРОВІ́Й
ВІТРОВІ́Й, ю, ч., поет. Сильний вітер. Шумить осінній вітровій (Сос., Солов. далі, 1957, 91); Молода черешня на подвір’ї гнулася на всі боки, та не було їй порятунку від вітровію (Донч., III, 1956, 37).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 688.
Смотреть больше слов в «Словнику української мови в 11 томах»
ВІТРОВІ́ЙКА →← ВІТРОВІДПІ́РНИЙ