РОЗТЕЛЕ́ПА

РОЗТЕЛЕ́ПА, и, ч. і ж., фам. Нестримна, неуважна людина; роззява. Він [Наполеон].. лаяв розтелепу брата за його запізнення, внаслідок чого не вдалося перерізати дорогу Багратіонові (Кочура, Зол. грамота, 1960, 84); — Корову ж цієї ночі в якоїсь удовиці вкрали. Вдосвіта кинулась вона, розтелепа, до Марка шукати запомоги (Стельмах, Правда.., 1961, 148); *У порівн. — От тобі й маєш! Я ще й винувата, що він ходить, як та розтелепа (Цюпа, Краяни, 1971, 190). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 822.