РОЗПИ́СУВАТИСЯ

РОЗПИ́СУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., РОЗПИСА́ТИСЯ, пишу́ся, пи́шешся, док. 1. Ставити свій підпис (перев. для посвідчення чого-небудь); підписуватися. Жандарм розписувався в книзі та про щось гомонів з тюремними вартовими (Досв., Вибр., 1959, 159); [Xрапко:] Ох! Як же мені розписатися, коли я не можу звестися (Мирний, V, 1955, 202); Ягідка зовсім неписьменний. Не вмів навіть розписатись (Гончар, III, 1957, 343); // перен., розм. Брати на себе відповідальність за когось або виступати від чийого-небудь імені. Як сміла Карташ таке написати? Чому вона всюди розписується за неї? (Собко, Стадіон, 1954, 310); [Ганна:] Не розписуйся за всіх. Марино, коли не знаєш, що на душі у кожного (Корн., II, 1955, 83). 2. перен., розм. Мимоволі засвідчувати що-небудь, перев. неприємне, небажане для себе.— Соціаліст з нього дуже непевний, це — ясно. Сам він власноручно в цьому розписався своїм виступом (Головко, II, 1957, 521); [Xрипун:] Ви розписались в своїй дурості. Я Командуючому доповів, і він зі мною згоден (Корн., II, 1955, 11). 3. з ким і без додатка, розм. Реєструвати свій шлюб з ким-небудь. — Мамо, ходіть додому, бо Іван написав і поніс у сільраду заяву, щоб з Галею розписатись (С. Ол., З книги життя, 1968, 88). 4. перев. док., розм. Надмірно захопитися писанням чого-небудь. В останні часи я щось розписався, за півроку написав цілий томик (Коцюб., III, 1956, 223); Думав написати коротку цидулку, а розписався, в ліжку лежачи, на цілу купу (Еллан, II, 1958, 208). 5. тільки недок. Пас. до розпи́сувати 3. У XIX і на початку XX ст. на Поділлі, Київщині та Полтавщині розписувалися господарські речі, зокрема вози та сани (Нариси з іст. укр.. мист., 1969, 99). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 764.