РО́ЗПАР

РО́ЗПАР, у, ч. 1. Дія за знач. розпа́рити, розпа́рювати та дія і стан за знач. розпа́ритися, розпа́рюватися. 2. рідко. Настій чого-небудь на окропі. Вона вляла до тих круп розпару якогось зілля (Фр., VIII, 1952, 244). 3. Газоподібна речовина, що утворюється внаслідок розпарювання чого-небудь. Пахло густим розпаром трав (Вітч., 4, 1974, 134). 4. діал. Розпал (у 2 знач.). Танасій пригадав собі молоді свої літа, коли то він у розпарі діл не раз мусив голосом своїм панувати над товпою противників і — перемагати (Круш., Буденний хліб.., 1960, 235). 6. мет. Найширша частина робочого простору доменної печі. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 757.