РИ́ХЛИЙ

РИ́ХЛИЙ, а, е, рідко. 1. Крихкий або розсипчастий. Пливла по Волзі рихла, жовта крига (Бажан, І, 1946, 154); Бульдозер за бульдозером так і шугають стрімголов у глибокі пази траншей, а залишені між ними вали рихлої необваленої землі дедалі вищають, ростуть (Гончар, Тронка, 1963, 78); З рихлих плодів сік виходить мутний і майже не піддається очистці (Хлібороб Укр., 12, 1968, 33); // перен. В якому недостатньо пов’язані окремі частини, сюжетні лінії і т. ін. (про твір мистецтва). Фільм вийшов все ж сируватим, рихлим (Довж., І, 1958, 25). 2. Позбавлений свіжості, пружності. Рихла шкіра; // Який відзначається в’ялістю, слабкістю. Для свиней ніжної, рихлої конституції характерний тонкий і слабкий кістяк, в результаті чого часто провисає спина, викривляються ноги (Свинар., 1956, 11). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 545.