РЕМІ́ННИЙ

РЕМІ́ННИЙ, а, е. Зробл. з ременя, ременів. Сидів [пасажир] на шкіряному чемодані, перев’язаному ремінними пасами (Ле, Міжгір’я, 1953, 8); У великій руці [Карпа] гадюкою звивався і відскакував назад ремінний нагай (Стельмах, II, 1962, 365); // Вигот., зробл. з шкіри; шкіряний. Люди жнуть або косять, а її Андрій іде стежкою, ремінна торба через плече, бриль на потилиці і ціпком вимахує… (Коцюб., II, 1955, 13); Немов привітав [кінь] зарослого густою бородою високого й дужого чоловіка в посмаленому ковальському одягові під ремінним фартухом на шиї (Ле, Наливайко, 1957, 111); // Який здійснюється за допомогою ременів. — Не можна, скажемо, в сучасний автомобіль поставити ремінну передачу на задні колеса, як це було в перших автомобілях Форда (Собко, Срібний корабель, 1961, 163). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 501.

Смотреть больше слов в «Словнику української мови в 11 томах»

РЕМІ́ННИК1 →← РЕМІНЕ́ЦЬ

T: 118