РАЮВА́ТИ

РАЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, недок. 1. міф. Бути в раю (див. рай1). — Ой, у раю раювати! — сказав Дмитро. — А може, то занесуть отам на цвинтар та й амінь: гний у ямі (Март., Тв., 1954, 78). 2. розм. Відчувати насолоду, блаженство, щастя. Вони дивились одне на одного й раювали (Н.-Лев., IV, 1956, 235); Відлежувався [Сеспель] тепер у теплі, просто таки раював опісля всіх тих неймовірних випробувань, яких зазнав на цій проклятій війні (Збан., Сеспель, 1961, 251). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 460.