ПУСТОБРЕ́Х

ПУСТОБРЕ́Х, а, ч., розм. Брехун, базіка. Є ж таки пустобрехи на світі: не зна нічогісінько, темний, як ніч на Купалу, а почне плескати язиком — академік та й годі (Мур., Бук. повість, 1959, 49); — Вам, пустобрехам, нам’яти б хвоста! (Чаб., Катюша, 1960, 199). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 400.