ПУ́ТНЯ

ПУ́ТНЯ, і, ж., діал. Діжка, цебро або відро. Іван.. приніс із поблизького потока путню води, віділляв князя і дав йому напитися (Фр., III, 1950, 152); — Піду я по воду, витягну путню з криниці, зирк — а на дні щось блищить… (Мур., Бук. повість, 1959, 46). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 404.