ПРУДИ́ТИ
ПРУДИ́ТИ, пруджу́, пру́диш, недок., перех., розм., рідко. Те саме, що гати́ти 1. — Куди, хазяїн? — А туди, — він намотував на ноги ще вогкі онучі. — Чуєте: море прудити (Гончар, II, 1959, 429).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 359.
Смотреть больше слов в «Словнику української мови в 11 томах»
ПРУДИ́УС →← ПРУДИ́ВУС, ПРУДИ́УС