ПРОХІ́Д

ПРОХІ́Д, хо́ду, ч. 1. Дія за знач. прохо́дити 1, 3, 6. 2. Місце, де можна проходити, просуватися, проникати крізь що-небудь, між кимсь, чимсь. Молоді хлопці й дівчата бігають в проходах межи лавками, розносячи воду, напої, наїдки, квітки (Л. Укр., II, 1951, 510); Дим почав клуботатись над припічком, шукав проходу (Мирний, III, 1954, 11); Наші сапери робили проходи в мінному полі (Ю. Янов., II, 1954, 13); Нарешті впала остання перепона. Вода з страшною силою ринула у вільний прохід (Десняк, Десну.., 1949, 270); // Канал, частина порожнистого органа (в живому організмі). Носоглотковий прохід; Слуховий прохід. Дава́ти (да́ти) прохі́д — відсторонятися, звільняти дорогу, щоб дати кому-небудь можливість пройти; Загоро́джувати (загороди́ти) собо́ю прохі́д див. загоро́джувати. ∆ За́дній прохі́д див. за́дній. ◊ Не дава́ти (не да́ти) прохо́ду: а) загороджувати дорогу комусь; б) надокучати чим-небудь комусь. Покойові їй проходу не дають: пройде вона — очима так і проводять, за спиною регочуть (Мирний, IV, 1955, 233); З кожним кроком до лісу у хлопця дужче й дужче калатає серце. Але зупинитись не можна — пізно! Засміють, проходу не дадуть! (Донч., VI, 1957, 22); Нема́ прохо́ду: а) неможливо пройти десь. Коні спинилися. Проходу берегом далі не було (Ільч., Серце жде, 1939, 434); б) хто-небудь надокучає комусь. Ну й зашуміло село, коли розбовкав скрізь Косован, як я його від Смолюка врятував. Вийшов я вранці — проходу нема (Мур., Бук. повість, 1959, 171). 3. спец. Процес знімання одного шару металу. Глибина різання — це товщина шару металу, що зрізується за один прохід різальним інструментом (Метод. викл. фрез. спр., 1958, 21). 4. діал. Прогулянка. Поговоривши з гістьми, пан директор.. вийшов на прохід у село (Мак., Вибр., 1954, 20); Робили ми чимало проходів, раз заїхали високо на гору Німчич (Л. Укр., V, 1956, 361). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 336.