ПРОСТО́ЛЮ́ДЕЦЬ

ПРОСТО́ЛЮ́ДЕЦЬ, дця, ч., дорев., розм. Те саме, що просто́лю́дин. Пани б’ються, а в простолюдців чуби болять (Номис, 1864, № 1304). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 300.