ПРИЧЕ́ТНИК

ПРИЧЕ́ТНИК, а, ч., церк. Молодший член церковного причету (паламар, псаломник). Задзвонили до церкви, я й пішов; аж там саме архірей виходить, от і я за ним. Думаю: проведу його. Мене причетники і підвезли верстов із десять (Барв., Опов.., 1902, 300); Роман («Записки причетника» Марка Вовчка) написаний у формі записок-спогадів дрібного церковного служителя-причетника (Рад. літ-во, 4, 1957, 71). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 97.