ПРИХО́ПЛЮВАТИ

ПРИХО́ПЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРИХОПИ́ТИ, хоплю́, хо́пиш; мн. прихо́плять; док., перех., розм. 1. Ідучи, брати, захоплювати кого-, що-небудь з собою. Єдиний Демид тримався по-геройському, чому Артем дуже радів: на привалі прихоплював Артемового казанка й приносив обід (Підс., Віч-на-віч, 1962, 174); — Сокиру прихопи, бо, може, ополонка замерзла,— крикнула Уляна з порога (Тют., Вир, 1964, 518); Хома Хаєцький хоча й похвалявся привселюдно, що вже добре шпрехає [розмовляє] по-мадярському, проте на цей раз, спускаючись в бункер, все-таки вирішив прихопити з собою і Ференца (Гончар, III, 1959, 243); // Брати кого-небудь на якусь роботу, службу. — Не сьогодні-завтра тебе на війну прихоплять, а ти замість того, щоб біля рідної матері жити,.. по чужих дворах тиняєшся (Тют., Вир, 1964, 271). 2. Діставати або купувати що-небудь. В кишені він намацує м’яку шовкову хустку. Десь він її прихопив з-поміж розкопаних Хомою трофеїв, приховав, готуючи в дарунок доньці… (Гончар, III, 1959, 154); — Побував у нас один старий благочестивий батюшка. По старості він тільки думав про небо, а не про землю. То ваш тато і прихопив тоді церковної землі вісімдесят десятин, не побоявся ні бога, ні гріха (Стельмах, I, 1962, 357). 3. Скріплювати або сколювати що-небудь нашвидку. Вицвілий на сонці картуз хвацько збито на ліве око, матроські штани прихоплювали стальні скобки для велосипедної їзди (Кучер, Чорноморці, 1956, 246); Він міг зварити все на світі, і про нього говорили, що коли б земля луснула навпіл, то й в цьому випадку Сахно акуратно прихопив би зваркою в кількох місцях половинки, а потім, не поспішаючи, грунтовно зварив би щілину (Собко, Біле полум’я, 1952, 140). 4. перев. у сполуч. із сл. мороз. Трохи підморожувати, приморожувати. Терну ніхто не обкопує, ніхто його не плекає, він сам родить, терпкий і колючий, і пізно помічає людина його плоди, коли вже оголиться увесь сад, коли темно-сизі ягоди прихопить мороз (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 263); // безос. Коли вітер воду зжене і морозом тванюку зверху прихопить, здається, можна по ній пройти, а підеш — підеш з головою (Гончар, II, 1959, 397); — Ноги, коли по шпалах біг до Бородянки, прихопило, та й кашель напав такий, що, наче в стінку, бухав два тижні (Збан., Сеспель, 1961, 261). 5. рідко. Заставати кого-небудь десь, перев. несподівано (про певну частину доби, пору року, негоду і т. ін.). Недалеко від панського займища Левка прихоплює світанок (Стельмах, І, 1962, 76). 6. Злегка покривати (льодом і т. ін.). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 90.