ПРИВИ́ЧКА

ПРИВИ́ЧКА, и, ж., розм. Те саме, що зви́чка 1, 2. Панич ходе по хаті, слухає та спльовує… У його була така чудна привичка — усе мов спльовує (Мирний, III, 1954, 167); Він уже в крові носив столітню привичку влади над людьми (Хотк., І, 1966, 64); [Горнов:] Ви промеж панами буваєте, а я промеж мужиками вештаюсь.. : а привичка, кажуть, друга природа (Кроп., І, 1958, 427). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 572.