ПОШКО́ДЖУВАТИ

ПОШКО́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ПОШКО́ДИТИ, джу, диш, док. 1. перех. Виводити що-небудь з ладу; псувати, руйнувати. Горох слід висівати якнайдалі від посівів багаторічних бобових трав, бо його можуть пошкоджувати спільні шкідники (Зерн. боб. культ., 1956, 27); При зниженні знову прийшов [льотчик] до тями, посадив літака, навіть не пошкодив (Гончар, Тронка, 1963, 21); Він і зараз не знав, чи то його кулі пошкодили управління літакові, чи злоба занизько кинула фашиста до землі (Мушк., Серце.., 1962, 182); // Діставати якусь травму. Тільки надвечір розійшлися з княжих теремів новгородські гості, бояри київські й воєводи.. Всі були цілі, здорові і ніхто з них не пошкодив ні свого, ні чужого тіла (Скл., Святослав, 1956, 461); Він зірвався цієї ночі по камінню в якийсь крутояр і пошкодив ногу (Гончар, III, 1959, 126); // безос. Саме шмаття лишилось на льотчикові від його бриджів та від чобіт… А найгірше, що руку пошкодило (Гончар, Тронка, 1963, 22). 2. тільки док., неперех., кому, чому. Своїми діями, вчинками зробити прикрість людині або завадити якій-небудь справі. [Люцій:] Я не хотів пошкодити Руфіну, бо кожен сам про себе хай свідкує (Л. Укр., II, 1951, 427); Зовсім не попереджена Неля може більш пошкодити справі, ніж допомогти (Вільде, Сестри.., 1958, 354); // Завдати шкоди здоров’ю. Коли б я думав, що подоріж пошкодить Вашому здоров’ю, я не важився б намовляти Вас пускатись в дорогу (Коцюб., III, 1956, 399); Дощ ілляв, як з відра. Бігла б і мокрою, але боялася, що перестудиться сильно і то пошкодить дитині (Хотк., II, 1966, 271); // Перешкодити, стати на заваді. Правитель королівської канцелярії знав так само, що відсутність орди не може пошкодити здійсненню намірів Потоцького (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 368). Не пошко́дило [б] (не пошко́дить) — було б (буде) корисним, не зайвим. — Не пошкодило, якби й ви взяли стирочку та хоч би з того піаніно трошки пил змели! (Л. Укр., III, 1952, 503); Осокін швидко зміркував, що йому зовсім не пошкодить походити по шахті з таким знавцем гірничорудної справи, як Штарков (Ткач, Плем’я.., 1961, 256). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 484.