ПОТОЛО́ЧИ́ТИ

ПОТОЛО́ЧИ́ТИ, о́чу́, о́чиш, док., перех. Прим’яти, затоптати, витоптати ногами, копитами і т. ін. (перев. траву, хліб тощо). Та щоб тую стежку курява закрила Або тая стежка зіллячко вродила, Щоб було видно, хто по її ходить, Хоча пройде нишком — зілля потолочить (Кост., І, 1967, 40); Враз у прогалину на бур’яни як стрибне бузівок — потолочив їх (Головко, II, 1957, 17); // Потоптати ногами, завдаючи пошкоджень. Вирвавши кумові з руки картку, потолочив [Прокіп] її ногами (Черемш., Тв., 1960, 80); [Ніна(кидає танцювати):] Ти мені геть ноги потолочиш. Мабуть, ти осліп від .. ненависті? (Дмит., Дівоча доля, 1960, 9). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 414.