ПОТЕРПА́ТИ

ПОТЕРПА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., розм. 1. Відчувати страх перед ким-, чим-небудь; боятися. [Мак:] Який я герой!.. Це мені присвоїли Героя, а я весь час тоді так потерпав… (Корн., Над Дніпром, 1960, 98); Коли ведмедя четверо гайдуків водили по вулицях, люди потерпали, дітей на горище ховали (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 29); Брехальський потерпав загинути нізащо, Та обов’язок свій одначе пам’ятав (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 182); // Відчувати побоювання, що може статися щось недобре, неприємне, страшне. Лежу і потерпаю: ану ж дідьча кип’ячка бухне в тій хвилі, засичить, заклекотить і забулькоче (Фр., IV, 1950, 17); З того часу, як з’явилася в домі Уляна, Тетяна Гордіївна соромилася запрошувати гостей, а коли й робила це вряди-годи, то весь вечір потерпала, чи не бовкне невістка якусь дурницю (Мур., Жила.. вдова, 1960, 5); // Відчувати неспокій, тривожитися за кого-, що-небудь. Я потерпаю за свою дитину: саму покинула, а воно мале (Сл. Гр.); Лукіїні батьки ходили, мов приречені: знали, де переховується [від німців] їхня дочка, й потерпали за неї і за себе (Панч, На калин. мості, 1965, 308); На першій паровиці завжди сидів Петро Ярош, а на останній Василь Плачинда, і не тому, що був із боязких, а тому, що потерпав за срібло і золото (Стельмах, Хліб.., 1959, 242). ◊ Потерпа́ти за свою́ шку́ру див. шку́ра. 2. Терпіти злидні, нестатки, жити в нужді; тяжко бідувати. Йому зараз ніяк не хотілося, щоб у сестри склалося враження, ніби він там потерпає в степу: хай буде Вустя хоч за нього спокійною… (Гончар, Таврія, 1952, 233); // Зазнавати прикростей, поневірянь. А що, дуже він «потерпає»? Бідний! «Попався, жучку, в панську ручку»! (Л. Укр., V, 1956, 184); Він не міг заспокоїтися, вже не йняв віри, що колись усе налагодиться, вважав, що йому доведеться завжди отак потерпати, зносити наругу від найближчої людини (Хижняк, Килимок, 1961, 25); // від чого, без чого. Дуже страждати, мучитися (від холоду, голоду, спраги і т. ін.). Михайлові соромно було ніжитись у теплі [санчастини], знаючи, що всі інші потерпають від холоду (Збан., Сеспель, 1961, 258); Брянський теж потерпає без курива, але стоїчно зносить свої муки (Гончар, III, 1959, 28); // над чим. Докладати великих зусиль, вивчаючи що-небудь, виконуючи якусь роботу. Аркадій думав про товаришів. Всі до одного сиділи сьогодні дома, потерпали над граматикою, бо особливо страшно складати перші іспити (Коп., Тв., 1955, 408). 3. рідко. Те саме, що те́рпнути. Ой як іде [чоловік] з коршми [корчми], то й викрикає [викрикує], А на мені тіло та потерпає (Чуб., V, 1874, 1091); Вдруге за ці короткі хвилини відчув солдат Дем’ян.., що ноги йому терпнуть, потерпає цілий і аж вгинається під ним сама земля (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 180); // Бути в стані нерухомості, заціпеніння. Розкривши роти, ловили козаки кожне слово гетьмана свого, а регіментарі стояли, опустивши голови, потерпаючи з страху (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 531); Тіло його ще потерпало, перейняте солодкими сонними лінощами (Смолич, Ми разом.., 1950, 71). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 404.