ПОСХО́ДИТИ1

ПОСХО́ДИТИ1, имо, ите, док. 1. на що. Зійти нагору, піднятися на що-небудь високе (про всіх або багатьох). Посходять було на ту могилу, балакають… усяких співають пісень (Сл. Гр.). 2. з чого. Ідучи, спуститися додолу, наниз (про всіх або багатьох). Посходили з гори (Сл. Гр.); // На зупинці вийти з поїзда, трамвая і т. ін. Новаки повагом посходили з вагона, стали окремою купкою (Ю. Янов., II, 1954, 142). 3. Піти, вийти звідкись (про всіх або багатьох). А тут і дітей нема: як на те ж посходили з хати (Барв., Опов.., 1902, 299). 4. Зникнути з поверхні чого-небудь (про плями, синці і т. ін.). — Ото держали мене в сажі, а як підгоїлися виразки та трохи посходили синяки, то прикували коло сажу [сажа] на цеп, як ту собаку (Мирний, III, 1954, 164). 5. на кого, розм. Стати ким-небудь, перетворитися на когось (про всіх або багатьох). Приступив [війт] близенько до божка та й шептав йому до уха: — Нам треба, щоб до нас прийшли пани та крамарі, а всі люди аби на жебраків посходили (Март., Тв., 1954, 135). ПОСХО́ДИТИ2, ить, док. Попроростати (про рослини). Посходила тая рута, В гаї зеленіє. А дівчина-сиротина У наймах марніє (Шевч., II, 1953, 155); Аж любо було глянути, так гарно все посходило! (Н.-Лев., I, 1956, 85); Під вікнами Волиної квартири, що містилася, як відомо, у флігельку на першому поверсі, посходило безліч усякого добра (Ю. Янов., II, 1954, 88). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 392.