ПОСТУЛЯ́ТИ

ПОСТУЛЯ́ТИ, я́ємо, я́єте і ПОСТУ́ЛЮВАТИ, юємо, юєте, док., перех. Стулити (губи, повіки і т. ін.) (про багатьох). Без крику, гладко постулявши крила, Мов раді, що перемогла їх [пташин] сила, Швиденько дзьобають у нього очі (Фр., XIII, 1954, 384). Гу́би (гу́бки) посту́лювати, розм. — замовкнути (про багатьох). Коли ж гроші кажуть, то всі мусять губки постулювати (Номис, 1864, № 1426). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 383.