ПОСКО́ЧИТИ

ПОСКО́ЧИТИ, чу, чиш, док., діал. Підскочити. Як коза поскочила (Номис, 1864, № 7707); В тій хвилі панна відчинила дверці фаетона, вискочила з нього і проворно, мов білиця, поскочила до мостового поруччя (Фр., III, 1950, 162); Поскочила Орися до дверей, недовго шукала Гриви, зараз привела його перед панотця (П. Куліш, Вибр., 1969, 248). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 334.