ПОСВАРИ́ТИСЯ

ПОСВАРИ́ТИСЯ, варю́ся, ва́ришся, док. 1. Бути в сварці з ким-небудь. Ми з братом щиро любилися зроду, змалку. Щоб посваритись або скривдити одно одного, крий боже! (Вовчок, І, 1955, 4); З-за пшениці Онисько Артемович остаточно посварився з Гасанчуком (Гончар, Новели, 1954, 106); — Чого засмутився, Юрку? З батьком посварилися? Погану дівку тобі вибрав? Вас усіх няньо женить (Томч., Жменяки, 1964, 194); // Вступити в сварку, в суперечку з ким-небудь. Петра Ткаченка поривало посваритися, але він втримав себе, крутнувся, сплюнув, пішов од гурту в садок (Вас., II, 1959, 226). 2. перев. на кого. В різкій образливій формі висловити осуд, незадоволення чиєюсь поведінкою; насварити, полаяти. — А, сучий хлопець! Покотив бублик — кіт ухопить! — посварилась вона на онука і подала йому бублик (Барв., Опов.., 1902, 37); Було за день добре мені впечеться своєю пустотою, а ще лучче [краще] розважить. І посварюсь, і поцілую його (Сл. Гр.). 3. чим. Зробити погрозливий жест. — Ну-ну! Я тобі дам! — посварилася на його своїм скрюченим пальцем баба (Мирний, III, 1954, 303); Коваль.. потяг у хату, піймавши облизня. Тілько на порозі ще посваривсь макогоном на жінку (П. Куліш, Вибр., 1969, 120); — Дочекались помічника! От нема кому хворостити босонога! — батько посварився на мене пальцем (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 39); Великим жилавим кулаком він посварився в бік багачів (Шиян, Гроза.., 1956, 267). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 309.