ПОРЯТУВА́ТИ

ПОРЯТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех. і без додатка. 1. Док. до рятува́ти. [Лукаш:] Вона мене порятувала, дядьку, от бігме згинув би тепер без неї! (Л. Укр., III, 1952, 222); Одна вельми поважна особа, звертаючись до його [Макара Івановича] патріотизму, прохала порятувати молодого українського письменника, якому тепер дуже скрутно (Коцюб., І, 1955, 164); У розбите вікно лізла Єлена, а її тяг назад осатанілий економ. Люди стояли непорушно. Ніхто не кинувся помогти, порятувати (Хотк., Довбуш, 1965, 172); — Порятуйте, люди, бо, може, й вам колись буде так сутужно… (Стельмах, І, 1962, 574); Ніхто не порятує тебе, якщо ти сам не врятуєшся власними силами (Загреб., Європа. Захід, 1961, 281). 2. Врятувати всіх або багатьох. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 304.