ПОРОЗМОВЛЯ́ТИ

ПОРОЗМОВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док. Розмовляти якийсь час. Махну я до земляка, та просидимо вдвох з ним цей вечір, порозмовляємо щиренько, домівку згадаємо (Вас., І, 1959, 80); Тільки раз на тиждень нас пускали в садок лікарні, і ми могли трохи порозмовляти з Женею (Сміл., Сашко, 1957, 165); // Поговорити з ким-небудь. Весь час підтримуватиме [Яринка] зв’язок з табором. Коли їм не пощастить більше порозмовляти, вони обмінюватимуться знаками та зашифрованими записками (Коз., Гарячі руки, 1960, 64); * Образно. — На полі ратному місце наше. Там з ворогом мечем порозмовляю (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 212). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 275.