ПОРОЖНЕ́М

ПОРОЖНЕ́М, присл., розм. 1. Без вантажу або без пасажирів. Вечорами дехто запрягав коні і порожнем вимикався на ніч з села (Коцюб., II, 1955, 78); — Хай біжать [олені] порожнем, поласують у нас свіжою травицею (Ів., Вел. очі, 1956, 14); — Весь мій вантаж пішов пасажирською швидкістю до міста N.. А я порожнем заїхав на дві доби всього до вас (Крот., Сини.., 1948, 91). ◊ Верну́тися порожне́м — повернутися звідкись ні з чим, нічого не діставши. — А де ж того м’ясця узять? Не довелось Вовкам хазяйнувать, Так поневолі треба красти, Щоб не пропасти; Буває — ніч і дві і там, і там нюхнем, — І вернемось, як кажуть, порожнем (Гл., Вибр., 1951, 157). 2. Без людей, без мешканців. Пересельці багато покидали хат, от і стояли вони порожнем (Григ., Вибр., 1959, 302). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 267.