ПОПА́СТИСЯ1

ПОПА́СТИСЯ1 див. попада́тися. ПОПА́СТИСЯ2, се́ться, док. 1. Пастися якийсь час. — Напій коня, вставши раненько, та випусти його на леваду, нехай трохи попасеться (Н.-Лев., І, 1956, 177); Юлдаш зліз з коня й пустив його попастися (Донч., І, 1956, 149); * Образно. Він чесно говорив дідові, аби той потримав собаку, ..зайвини вони не рватимуть, гілля не ламатимуть, а тільки попасуться [яблуками] (Гончар, IV, 1960, 79). 2. перен., розм. Використати кого-, що-небудь для задоволення своїх потреб. По-тюремному фраїр — чоловік, з якого уголовні люблять попастись, а то й познущатися (Тесл., З книги життя, 1918, 224); О, тут він попасеться! Хай злодій батькові рідному і дітям своїм закаже ніколи не красти копи… (Кос., Новели, 1962, 184). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 183.