ПОПІКЛУВА́ТИСЯ

ПОПІКЛУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, док., про кого, ким. 1. Виявити увагу до чиїх-небудь потреб, допомогти в чому-небудь комусь. — Для своєї дитини й голову під сокиру покладають, а то б мені ще не попіклуватися тобою… (Вовчок, І, 1955, 201); Батько попіклувався про сестру, він віддав її в науку до якоїсь знайомої швачки (Збірник про Кроп., 1955, 6). 2. чим, про що. Виявити турботу про забезпечення кого-, чого-небудь чимсь, подбати про що-небудь. — От тобі й музики є! — промовив о. Хведор. — Зятьок таки попіклувався музиками (Н.-Лев., І, 1956, 144); — Та я, стара, сам договорюсь про молоко на цілий місяць і про солому навіть попіклуюся! — вмовляв прасол (Л. Янов., І, 1959, 44). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 206.