ПОНО́КАТИ

ПОНО́КАТИ, аю, аєш, док., розм. Нокати якийсь час, нокнути кілька разів. Зупиняється кінь. Понокав Іван (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 149). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 165.