ПОНАДМІ́РУ
ПОНАДМІ́РУ, присл. Дуже, занадто, надзвичайно. Але й джерелами власними сам ти [Рим] рясний понадміру, І самородних криниць досить таїш у землі (Зеров, Вибр., 1966, 375).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 144.
Смотреть больше слов в «Словнику української мови в 11 томах»
ПОНАДНОРМАТИ́ВНИЙ →← ПОНАДЛО́МЛЮВАТИСЯ