ПОМУ́ЧИТИ

ПОМУ́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех. 1. Мучити якийсь час. — Аж ось де схрестилися наші доріжки. Тільки ти не вмирай. Дай мені помучити тебе… (Тют., Вир, 1964, 537); Петя помучив нас, потім притягнув обох ближче до себе і пояснив: — У нього [Феді] є таємниця (Ряб., Жайворонки, 1957, 185). 2. Муками довести до знемоги всіх або багатьох. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 137.