ПОМА́ЛУ

ПОМА́ЛУ, присл. 1. Повільно, не поспішаючи. Юра помалу, обережно брів по воді (Фр., IV, 1950, 426); Поїзд посувався помалу (Собко, Шлях.., 1948, 98). 2. Поступово, не зразу. Капризувала [дитина], плакала, їсти не хотіла, далі помалу вщухла (Вас., II, 1959, 215); Помалу мої болі, викликані листом Мотрі, почали вщухати (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 196). 3. У невеликій кількості; потроху, трохи. — Вінок уже замовлено, і гроші на нього помалу збираються (Коцюб., І, 1955, 166); Жаль їй було не помалу на свого ясного жениха, на Сомка Якима (П. Куліш, Вибр., 1969, 95). 4. Без зайвих вимог, скромно. —Все ми гуртом робимо, та й живемо собі помалу, нікого не зачіпаючи (Мирний, IV, 1955, 331). Пома́лу ви (ти і т. ін.)! — вигук, яким застерігають, попереджують кого-небудь. — Помалу ви, потерчата! — скрикнула налякана Маріора, притримуючи стіл рукою (Коцюб., І, 1955, 186); Та помалу ти з тим квачем! Ось на мене ляпнуло! (Л. Укр., III, 1952, 650). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 112.