ПОЛЮВА́ННЯ

ПОЛЮВА́ННЯ, я, с. Дія за знач. полюва́ти. Не тоді собак годувать, як на полювання їхать (Укр.. присл.., 1955, 205); Раннім ранком ми з Ласкаро Подались на полювання На ведмедя (Л. Укр., IV, 1954, 154); Коли мисливець підходить до лугу чи болота, багатого на дичину, його охоплює радісне передчуття щасливого полювання (Рильський, III, 1956, 128); Тяжко починалося його полювання на землю. В усі боки шарпався чоловік, щоб роздобути копійку, ходив на заробітки (Стельмах, II, 1962, 114); Поблизу Південно-Африканського узбережжя океанські хвилі віками приховували від людей алмази, на які тепер почалося справжнє полювання… (Веч. Київ, 16.XI 1967, 3). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 105.