ПОЛКО́ВНИЦЯ

ПОЛКО́ВНИЦЯ, і, ж., розм. Дружина полковника. [Варка:] Тислася наумисне туди, аж де пані стоять: посесорша, полковниця, попівни (Кроп., II, 1958, 219); [Сусляєв(здивований):] Я думав, що ви… [Марія Михайлівна (сміється):] Що я старомодна «дама», полковниця або генеральша? (Коч., II, 1956, 210); Просто на нього [Успенського] ішов з м’якою посмішкою на вродливому обличчі «дядя Серьожа», брат полковниці Карташової (Панч, В дорозі, 1959, 64); * У порівн. [Платон Гаврилович:] Оце візьму сьогодні в одній сорочці, а завтра вона ходитиме в мене, як полковниця (Вас., III, 1960, 141). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 86.