ПОЛИ́ЗЬКАТИ

ПОЛИ́ЗЬКАТИ і ПОЛИ́ЗКАТИ, аю, аєш, перех. і без додатка, розм. Док. до ли́зькати, ли́зкати. Де не взявся собака, — полизькав, полизькав (Сл. Гр.); Полиз-кають [люди] борщу, ковтнуть галушок із шість, — Уже й кородяться, що й бабка не порадить (Г.-Арт., Байки.., 1958, 185). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 67.