ПОЛАТА́ТИ

ПОЛАТА́ТИ, а́ю, а́єш, перех. 1. Док. до лата́ти1. Купила полотна, пошила йому сорочки, полатала йому одежу, причепурила його (Н.-Лев., III, 1956, 269); Справді дах виглядав дивно, так як би хто чорний дірявий капелюх полатав білим полотном зверху (Мак., Вибр., 1954, 154); Вої добре перевірили щогли й реї, полатали старі кропив’яні вітрила, пошили нові (Скл., Святослав, 1959, 326); П’яного шляхтича Домейко полатав Своєю шаблею (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 148). ◊ Полата́ти бо́ ки (ре́бра і т. ін.) кому — сильно побити когось. — Козацтво тепер стоятиме усі в одно; полатають нам боки, та з тим і додому вернемось. Втікаймо.. заздалегідь! (П. Куліш, Вибр., 1969, 174); — Як побачу тебе ще раз коло Василини, то так полатаю тобі ребра оцими кулаками, що ти й додому не дійдеш (Н.-Лев., II, 1956, 143). 2. док., перен., розм. Зробити хірургічну операцію. — Раз Людмила Олексіївна тебе полатала, як новенький будеш. Нога буде, як з вітрини (Хижняк, Невгамовна, 1961, 179). $ Полата́ти дірки́ (ді́ри, ді́рку, діру́) — задовольнити нагальні потреби. А скілько то ще дірок зосталося, котрі треба полатати, скілько нових потреб, котрі аж кричать (Мирний, IV, 1955, 126); — Хіба ти забула, що я своїми крейцарами полатав твої діри? (Фр., VIII, 1952, 283); Полата́ти зли́дні (убо́гість і т. ін.) — позбутися нестатків; Полата́ти ли́тки кому, жарт. — покусати когось (про собак). [Прокіп Свиридович:] Піймай, Химко, собаку та прив’яжи на ланцюг, щоб часом не кинулась на кого та не полатала литок (Стар., Драм. тв., 1941, 351); [Старшина:] Клятий рябий пес трохи литок не полатав начальникові (Кроп., І, 1958, 501). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 60.