ВІДКИ́ДАТИ

ВІДКИ́ДАТИ, аю, аєш, док., перех. 1. Відкинути за кілька разів. Відкидати сніг. 2. Лежачи, безвладно відвести вбік ноги, руки, голову. Лежить, відкидавши ноги, як кулик після яйця (Номис, 1864, № 14087); Пішов [Осел] собі на широку поляну.. і насеред луки кинувся на землю, ноги геть відкидав (Фр., IV, 1950, 52); Лежить козак на снігу, голову й руки одкидав (Тесл., Вибр., 1950, 55). ВІДКИДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДКИ́НУТИ, ну, неш, док., перех. 1. Кидати вбік або назад від кого-, чого-небудь. Голоси все ближче. Вже чутно, як гейкають люди, як одкидають землю позад себе копита (Коцюб., II, 1955, 65); Я синій сніг од хати відкидав (Тич., II, 1957, 145); Катря стояла, дивилася.. Як ірвоне з себе коралі дорогі — геть одкинула (Вовчок, І, 1955, 230); Мар’ян, стомившись, відкинув мотику вбік (Чорн., Визвол. земля, 1959, 222); // Різким рухом відстороняти, відштовхувати когось від себе. [Микита:] Я питаю тебе: де я був? Де я був? (Знов ухопив його за груди). [Семен:] Та відчепись ти від мене! (Відкида його) (Кроп., І, 1958, 100); Ярема простяг свою руку і, мов опуку [м’яч], одкинув Христю набік (Епік, Тв., 1958, 293). 2. Відводити геть, піднімати вгору або опускати вниз що-небудь, прикріплене з того або іншого боку. Фросина Данилівна мчить в коридор, відкидає засув, повертає ключ, і тягне двері до себе (Хижняк, Тамара, 1959, 136); Коли Роман увійшов до хати, господар мовчки підвівся з стільця, відкинув ляду з присадкуватої скрині (Стельмах, Хліб.., 1959, 124); Відкинути борт автомашини; // розм. Різко відчиняти. Одкинула двері, держить на стежі (Вовчок, VI, 1956, 265); // Різким рухом відхиляти в сторону вільний кінець, край чого-небудь (фіранки, ковдри тощо). Він.. підходить до вікна, відкидає тафтову фіранку і бачить досвітню засніжену землю (Стельмах, Хліб.., 1959, 13); Вона зітхнула і одкинула полу (Мирний, III, 1954, 46); // Приймати, відгортати волосся з обличчя, чуб із чола і т. ін. Раз у раз вона шляхетно, зручно одкидала русяві волосинки, що грайливо спадали їй на скроню (Досв., Вибр., 1959, 34); Сотник відкинув свою чуприну назад і замислився (Стар., Облога.., 1961, 70); // Різким рухом відводити назад, убік руку, ногу, голову; закидати. Професорові зовсім погано. Він відкидає голову на спинку фотеля (Донч., II, 1956, 76); Вона перегнулась, одкинувши руки, щоб дати мені ранішній поцілунок (Коцюб., II, 1955, 359). ◊ Відки́нути но́ги, зневажл. — умерти; здохнути (про тварин). Ори [Пархоме] і засівай лани. Коси широкі перелоги, 1 грошики за баштани Лупи — та все одкинеш ноги! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 83). 3. перен., рідко. Відстороняти, відчужувати кого-небудь від когось; відштовхувати. Коли й мати його [сина] не благословить і відкине від себе,.. вона його не покине (Кв.-Осн., II, 1956, 458); Ця проста й несподівана смерть [Фатьми] одкинула їх од Алі (Коцюб., І, 1955, 401). 4. перен. Рішуче відхиляти щось, не визнавати чогось, відмовлятися від чого-небудь (теорії і т. ін.). Соломія.. з обуренням відкидала ті обвинувачення, розповідала всю свою історію, благала, мало не плакала (Коцюб., І, 1955, 381); Радіщев відкидає релігійно-ідеалістичне пояснення світу (Вісник АН, 8, 1949, 17); Доводиться відкинути, як нібито невід’ємну рису фольклору, і його анонімність (Рильський, III, 1956, 153); // Відхиляти чиюсь кандидатуру, не приймати, не рекомендувати когось. Рекомендувати [Преображенського] ніхто не зважився й не міг, а Саїд особливо й не наполягав. Та відкидати важко — інженери були потрібні не одиницями (Ле, Міжгір’я, 1953, 50); Таня просто не уявляла, як він житиме, коли його одкинуть при відборі в райкомі (Гончар, Людина.., 1960, 30); // Не брати до уваги; нехтувати. Це не значить, що вона [культура] одкидає все надбане за часи панування інших класів (Еллан, II, 1958, 83); Оля відкидала всі поголоски (Юхвід, Оля, 1959, 80). 5. Атакуючи або контратакуючи вороже військо, примушувати його відходити, відступати. Штиками [багнетами] відкинули німця за річку!.. (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 76); // Уражаючи, повертати назад. Кулеметний вогонь з одинадцятого дзота знову й знову відкидав її [піхоту] назад (Кучер, Чорноморці, 1956, 384). 6. перен. Перемагати, долати почуття, сон тощо. Радісно своїх бачити! — заторохтів Проценко по-своєму, одкидаючи геть свою пиху і свій звичай згорда держатися… (Мирний, III, 1954, 266); Відкидаючи сон, я виходжу назустріч вітрам, щоб назавжди у серце узяти робочу хвилину (Уп., Вірші.., 1957, 10); Одкиньте страх і не робійте [бійтеся], Прийшлось сказать Енею: пас (Котл., І, 1952, 219); А той спокійно позира: .. Мовляв, забудь, відкинь свій гнів і поступись одразу (Дор., Три богатирі, 1959, 71). 7. Перекладати в що-небудь для стікання рідини. Промиті гриби варять до готовності, відкидають на сито,.. а відвар проціджують (Укр. страви, 1957, 96). 8. розм. Відчисляти, зменшувати на певну кількість. Коли відкинути ті роки, в які мені не доводилося доторкатися до писання, то вийде.. менше [ніж 25] (Мирний, V, 1955, 386); Так, я виїжджаю звідси.., перший тиждень буду в Берні, другий тиждень в Цюріху (відкинувши по 12 годин дороги туди і звідти) (Л. Укр., V, 1956, 410); Отакої! Добра мені арифметика… Як од дванадцяти верстов одкинути п’ять, то виходить п’ятнадцять! (Вишня, І, 1956, 179). 9. перен. Відбивати щось (тінь і т. ін.) від чого-небудь. Високі білі стіни, наче сніг, виблимували від сонячного проміння, відкидали його геть від себе через широкі улиці на гонкі тополі (Мирний, III, 1954, 257); Дуби раптом відкидають од себе на галявину, на берег і на річку довгі, примарні і ще розпливчасті тіні (Коз., Сальвія, 1959, 89). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 589.