ПОВАЖА́НИЙ

ПОВАЖА́НИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. теп. ч. до поважа́ти 1. Приїхав.. Морочковський, багатенький і поважаний в цілій околиці, як дуже порядний і заможний чоловік (Н.-Лев., IV, 1956, 157); Колишня батрачка стала відомою, всіма поважаною людиною, Героєм Соціалістичної Праці (Хлібороб Укр., 9, 1969, 13). 2. у знач. прикм. Якого поважають, який користується повагою в кого-небудь. Іван Петрович Дрімлюк, поважаний голова колгоспу та гостинний і привітний господар (Вишня, II, 1956, 38); Всяка праця на користь суспільства, як фізична, так і розумова, поважана і почесна (Програма КПРС, 1961, 103); // Уживається як формула ввічливості при звертанні. [Долорес:] Він зняв перстеника з руки моєї і мовив: — Поважана сеньйорито, як вам хто докорятиме за мене, скажіть, що я ваш вірний наречений (Л. Укр., III, 1952, 336). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 631.