ПОВІ́СИТИСЯ

ПОВІ́СИТИСЯ, і́шуся, і́сишся, док. 1. Позбавити себе життя, заподіяти собі смерть через повішення. [Гострохвостий:] Присягаюсь, що не піддурюю. Бодай я завтрішнього [завтрашнього] дня не діждав, бодай я завтра повісився на своїх ремінних пасах, в своїй хаті (Н.-Лев., II, 1956, 495); Мало не всі з присутніх когось із рідні отоді втратили: Гармаші — батька; дядько Мусій — племінницю, Євменову дочку, що з наруги повісилась (Головко, II, 1957, 404). 2. рідко. Зайняти висяче положення. ◊ Пові́ситися на ши́ю кому — нав’язатися комусь, причепитися до кого-небудь (про нескромних жінок). Повісилась [Оксана] на шию копитанові [капітанові], захотіла разом панею бути (Кв.-Осн., II, 1956, 456). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 675.