ПО́ШТУВАТИ

ПО́ШТУВАТИ, ую, уєш, недок., перех., розм., заст. 1. Шанобливо пригощати, частувати. Галочка.. зараз кинулася поштувати його то сим, то тим (Кв.-Осн., II, 1956, 335); — Учора зазвали мене до коша, буцім і добрі: «Ось там се да те треба нам перековати [перекувати], а в нас такого дотепного коваля й зроду не було», — та й давай мене поштувати (П. Куліш, Вибр., 1969, 165); // перен. Сподіваючись справити приємність кому-небудь, знайомити з чимсь. О. Артемій.. поштував гостя читанням якихось уривків та звісток, та розмовою про політику (Н.-Лев., IV, 1956, 116). 2. перен. Бити, катувати. — Досить мені, що старший десь воює, а батька старого тут нагаями поштують!.. (Цюпа, Три явори, 1958, 27). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 490.