ПО́ТАЙНО

ПО́ТАЙНО, присл., рідко. Те саме, що по́тай. Наняв [найняв] рибалку, щоб його перевіз потайно на сей бік (Сл. Гр.); [Юліан:] Тепер твій [Кузьмо] ніж потрібен. Він [Данило] почав помсту, а ти скінчиш, проткнеш його в поході так потайно, щоб ляснув, як у воду впав (К.-Карий, II, 1960, 89); Татьянин лист передо мною; Мов скарб, його я бережу, Читаю потайно з журбою І кожним словом дорожу (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 82). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 396.